Соколове

У кінці 1650-рр згадуються перші поселенці слободи Соколове: Сергій Караван, Герасим Яковенко, Ігнат Хоменко. У 1682 році тут вже було ціле сотенне містечко-фортеця, що підпорядковувалось Харківському козачому полку. Соколівці приймали участь у повстанні під керівництвом Степана Разіна, за що зазнали репресій з боку каральних російських загонів.

На кінець XVII ст. в Соколово налічувалось вже біля 200 дворів, в яких мешкало 170-200 козаків, понад 500 козацьких під помічників.

У першій пол. XVIII ст. завдяки надійній охороні і наявності фортеці, що захищали людей від погромних набігів кримських татар, чисельність мешканців Соколівської слободи збільшується. У 1732 році у 197 дворах мешкало 839 осіб, зокрема, 174 козаки, 548 підпомічників, 27 чоловік робочого люду, 14 військових росіян. Для нагляду і контролю російські воєводи ставили своїх офіцерів і солдат в українських козацьких сотенних містечках. В Соколово жили певний час «колодники», тобто злочинці, які пізніше або виїхали, або змішались з місцевим людом.

Поряд із Соколовом засновувались нові поселення – хутори Миргород, Реп'яхівка та інші. На 1774 рік чисельність соколівців складала 3151 чоловік, серед них військових обивателів – 2046, колишньої козацької старшини – 20, військовослужбовців – 27, духовенства – 43.

Великою бідою у XVII-XVIII ст. були напади кримських татар. У 1682, 1688, 1692, 1717-1719 роках Соколове зазнавало спустошення і пограбування.

Впродовж XIX ст. чисельність місцевого населення змінювалась мало, і складала близько 3 тисяч чоловік. Вповільнення зростання чисельності соколівців пояснюється втрачанням ролі військового поселення, і перетворенням колишньої фортеці на звичайне провінційне село.

Багато селян від перенаселення і безземелля змушені були залишати село назавжди. Так, у 1882 році із Соколово на Кубань і в Причорноморські степи вибуло 120 людей, у 1883 – 166, у 1884 році – 184 людини. Багато хто їхав на заробітки до Харкова.

На той час в селі працювали 2 приватні цегельні заводи, щорічно проводились 3 ярмарки, існувала напівкустарна обробка деревини для власних потреб. Абсолютна більшість мешканців Соколово була зайнята в сільському господарстві.

Під час I Світової війни сотні соколівців воювали. В цей час в село проникають звістки про революції та перевороти, приїздили агітатори від різних політичних сил. Через село проходили військові загони: німецькі, денікінські, червоноармійські, війська УНР.

У 1920 році остаточно встановилась радянська влада.

За соціальним станом в селі налічувалось 20-25% бідняків, близько 10 сімей – заможні господарі, решта 70% - середняки. В цілому, панував добробут. Господарі приблизно 50 дворів працювали на залізниці (її називали «чугунка») та підприємствах міста Харкова.

Відчутні зміни в перші роки радянської влади відбулись у подоланні неграмотності населення. Була проголошена так звана українізація. Відкривались україномовні школи з початковою та неповною середньою освітою, для дорослого населення – лікнепи. Члени компартії, керівні кадри повинні були оволодіти українською мовою та спілкуватись нею з населенням.

В Соколово в той час було 4 початкові школи, одна з них на хуторі Миргороди, в яких навчалось понад 180 дітей українською мовою. На кожні 100 дворів існувала хата-читальня. В 1929 році в селі з'явилась 7-річна школа, де навчалось 234 учня.

З 1930 року для соколівців настали важкі часи – приватні землі націоналізовувались і передавались до колгоспів і радгоспів. Переважна більшість худоби також перейшла до радгоспу «Червоний велетень», який був щойно утворений. Також була заборонена приватна торгівля – селяни не могли ані купити, ані продати продукцю.

Страшними роками видався період Голодомору – 1932-33 роки, коли, за офіційними даними, Зміївський район втратив померлими від голоду 2603 людини. Чимало односельців втратили і соколівці.

Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року відкрив нову трагічну сторінку в історії Соколова. 24 жовтня 1941 року німці без бою зайняли село. Окупаційний режим важко відчувався на селянах – постійні реквізиції продовольства, щоденний страх за себе і життя близьких, повний занепад господарства. За архівними даними, 82 людини з села було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Соколово було звільнене у лютому 1943 року, але німці прагнули реваншу і рвались до Харкова. Оборону на рубежі Артюхівка – Соколово – Миргороди тримали разом із радянськими частинами і чехословацькі воїни, для яких це було бойове хрещення. Бій 8 березня 1943 року назавжди увійшов в історію Соколова. Було підбито 19 німецьких танків, загинуло понад 400 ворожих солдатів. Німці так і не змогли прорвати фронт на цій ділянці. Лише здійснивши обхідний маневр північніше Харкова, ворог окупував обласний центр. Оборонні рубежі на Мжі втратили своє стратегічне значення, і радянські та чехословацькі частини відійшли за Сіверський Донець. 28 серпня 1943 року Соколово було остаточно звільнене. Почалась повоєнна відбудова.

Життя в кінці війни та в перші повоєнні роки було вкрай важким – селяни працювали практично задарма, багато хто рвався перейти на роботу до Харкова, на промислові підприємства чи залізницю, де платили заробітну плату. Голод 1946-47 років ще більш поглибив кризові явища. До кінця 1947 року існувала карткова система, і лише реформи 1948-50 рр. дозволили покращити становище.

У 1950-і рр. було проведена реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій), внаслідок якої держава продала сільгосптехніку колгоспам. Це розширило сферу ринкових відносин. В 1966-68 роках запроваджена гарантована оплата праці колгоспників.

1970 року колгосп «Жовтнева перемога» реорганізований у радгосп «Дружба», який увійшов у Харківсько-Роганський трест овочево-молочних радгоспів. Радгосп перевели на виробництво овочево-молочної продукції.

У 1980-х рр. у радгоспі нараховувалось до 2 тисяч голів великої рогатої худоби, щоденно на молокозавод здавалось до 3,5 т молока. Колектив тогочасного радгоспу – це 372 людини, з них 340 були зайняті безпосередньо у сільськогосподарському виробництві. У господарстві налічувалось 26 тракторів, 25 зернозбиральних комбайнів, 5 силосозбиральних комбайнів, 22 автомобілі.

За звитяжну працю у післявоєнні роки урядовими нагородами було відзначено 85 соколівців.

В 2-й пол. XXст. Соколово значною мірою змінило свій вигляд. У 1961 році була збудована дорога з твердим покриттям Зміїв-Мерефа з регулярним автобусним рухом. Це вирішувало багато проблем для учнів, які їздили на навчання з сусідніх сіл до Соколова, та робітників, що працювали в Харкові.

1964 року відкрито пам’ятник (автор – В. Зноба) на місці поховання радянських та чехословацьких воїнів.

У 1976 році розпочалась широка газифікація села.

1977 року відкрито сучасне 3-поверхове приміщення соколівської середньої школи.

У 1980-і роки відкрито ряд магазинів та торговельно-побутовий комплекс (які істотно покращили торгову-побутову сферу), кондитерський та ковбасний цех. Було проведено нумерацію будинків та найменування вулиць.

В 1990-і роки загальна криза призупинила широку модернізацію села. В 1996 році радгосп «Дружба» збанкрутував, у 2000 році було створено ТОВ «Колос», у 2003 році його землі було розпайовано між членами товариства. Пайовики створили 2 фермерські господарства – «Лаврик» і «Вікторія».

Сьогодні в Соколовому проживає близько 1450 жителів (станом на 2011 рік), сільський голова – Мураєв Г.К. (з 2010 року).

Головною туристичною перлиною села Соколово є , знову відкритий після реконструкції у березні 2013. Директор музею – Куц Олександр Іванович.