Село Коропове – центр «партизанської республіки» (1941-42 рр.)

Партизани Зміївського району

Підпільним райкомом компартіі було проведено присягу партизанів, яку складали командири, комісари, зв'язківці, члени підпілля. Кожен урочисто читав:

«Я, червоний партизан, даю клятву перед Батьківщиною, своїми бойовими товаришами, що буду сміливим, дисциплінованим, рішучим і нещадним до ворога. Я клянусь, що ніколи не зраджу свого загону, своїх командирів, своїх товаришів. Я буду оберігати таємницю, якщо це буде коштувати навіть життя. Коли ж я порушу цю священну клятву, то нехай мене спіткає сувора партизанська кара».

У партизанській вірності клялись і батьки, і діти, до загонів йшли цілими сім'ями.

Партизанське угруповання повинне було діяти на території сіл Велика і Суха Гомільша, Безпалівка, Таранівка, Задонецьке, Лиман, Нижній, Черкаський та Верхній Бишкін, а також здійснювати операції в Змієві.

Загальна чисельність загону – 71 чоловік на момент формування. Всі партизани розділялись на кілька оперативних груп. Головна матеріальна база (продукти, одяг, взуття, вибухівка, зброя) була розташована в лісі неподалік Гайдар та Коропового. Додаткові бази готували голова Лиманського колгоспу Куляс в с. Задонецьке, та голова Великогомільшанського колгоспу Денисенко – в густих гомільшанських борах. Вже з перших тижнів окупації (Зміївський район було захоплено в 20-х числах жовтня 1941 року) партизани розпочали диверсійну роботу. Виводились з ладу залізничні колії, лінії зв'язку, здійснювались напади на ворожі автоколони, велась агітаційна та пропагандистська робота. Великі лісові масиви на правому березі ріки Сіверський Дінець давали великі переваги – місцеві жителі, що гарно знали місцевість, могли без особливого ризику здійснювати операції і швидко зникати в «лісовому царстві», в той час як нацисти намагались не заглиблюватись у непрохідні хащі.

Значну підтримку народним месникам надавали їхні жінки, матері, літні родичі, які готували їжу, лікували хворих та поранених. Відомо, що 78-літня мати командира Брехунця пекла бійцям хліб та прала білизну.

Значну увагу приділяли партизани політичній агітаційній роботі. З 22 жовтня 1941 року по 10 січня 1942 року випущено близько 4 тисяч екземплярів листівок і відозв, поширених серед мешканців сіл Гайдари, Задонецьке, Суха та Велика Гомільша, Лиман, Клименівка та в місті Зміїв.

В результатів вжитих заходів понад 200 чоловік молоді переховувалось від угону на роботи в Німеччину, а 30 чоловік приєднались до загону.

Жорстка політика залякування, яку провадили окупанти, викликала закономірний спротив з боку партизан. Так, декілька показових розстрілів та повішень мирних жителів в селах Коропове (за допомогу партизанам були повішені коропівці Харитон Антюхов, Марфа Брехунець, Уляна Белищенко, Степан і Петро Ломоновські та інші) і Гайдари спричинили до нападів на поліцаїв, зрадників та окремі групи нацистів. Зокрема, в Короповому було вбито 6 зрадників (в т.ч. 3 поліцаї). Вираховувались та знищувались поодинокі громадяни, що співпрацювали з гітлерівською владою.

В січні 1942 року, коли регулярні частини Червоної армії почали контрнаступ, партизани активно взаємодіяли з наступаючими. Так, лісові месники самостійно визволили Коропове 5-7 січня, знищивши 40 ворогів, а в лютому разом з бійцями 38-ї кавалерійської дивізії визволили Велику Гомільшу, де полягло понад 200 окупантів. В цей час село Коропове стало неофіційною «столицею» місцевих партизанів, а їхню силу засвідчує те, що лісові території на правому березі Сіверського Донця разом з навколишніми селами вважались «партизанською республікою», куди навіть окупанти ма_ими силами намагались не потрапляти.

Проте невдовзі наступ вичерпав себе, і зміївським партизанам довелось відходити на південь разом з червоноармійцями.

Однак вже в травні 1942 року окремі диверсійні групи успішно діяли між селами Велика і Суха Гомільша, де ними була виведена з ладу телефонна лінія. Були визволені села Коропове, Гайдари, Суха й Велика Гомільша, Западня, Козачка та інші.

Каральні дії проти партизан

Потужний контрнаступ гітлерівців в травні призупинив розвиток партизанського руху на Зміївщині. Загін № 66 під командувааням Любченка було розсіяно, живими залишились лише окремі його бійці. Загін № 65 під керівниf6твом Брехунця також зазнав тяжких втрат, сам командир загинув у боях, проте точно невідомо, коли і де саме. В останній раз його проводжали з Коропового в напрямі Гайдар в середині травня, після чого жодних відомостей про нього немає. Помста нацистів була жорстокою – страчували не лише партизан, а й членів їх сімей, односельців. Нелюдськими методами карателі намагались залякати народних месників. Однак спротив місцевого населення тривав.

Вже влітку 1943 року, 13 серпня, частини 6-ї стрілецької дивізій, що входила до складу Південно-західного фронту, форсувавши Сіверський Дінець в районі Коропового, прорвали оборону ворога і почали обходити Зміїв з півдня. Ця операція дорого коштувала – в ході важких боїв на крутих правих берегах ріки полягли тисячі радянських солдатів. Великі втрати зумовлювались тим, що на цей напрям фронту було стягнуто значні ворожі сили, відтягнуті від Харкова. В той же час інші радянські частини успішно просувались в бік цього найбільшого стратегічного центру Східної України.

До 17 серпня 1943 року підрозділи 333-го стрілецького полку, 1-го та 2-го стрілецьких батальйонів 84 стрілецького полку оволоділи окремими населеними пунктами Зміївщини, в тому числі і Великою Гомільшею. В наступні дні наша маленька батьківщина була остаточно звільнена від німецьких окупантів. Почався складний і тривалий період повоєнної відбудови…

Використано матеріали Зміївського краєзнавчого музею (дослідження Саяного М.І).

Маслак Сергій