Зміївщина козацька

Формування Слобожанщини

До сер. XVII ст. та частина Дикого поля, котра згодом стала Слобідською Україною, була малозаселенною і слабкоосвоєнною. З кінця XVI ст. вона номінально належала Московській державі, однак назва "Дике поле" цілком виправдовувала себе до початку массових переселень, переважно з Правобережної України в період Хмельниччини (1648-1657 рр.) та Руїни (1657-1687 рр.). Відтоді починається інтенсивне заселення регіону українськими переселенцями, котрі перебералися сюди, рятуючи власні родини від злигоднів безперервної та чим далі, тим більше безперспективної війни, так і в пошуках гарних грунтів.

Існує хибна думка, що переселенці знаходили на нових місцях "спокій і задоволення". Це зовсім не так. Треба уявити собі неосвоєні цілинні землі, відсутність насіння для сівби, брак виділених царським урядом грошей на облаштування переселенців, які до того ж часто взагалі не доходили до призначення, осідаючи в кишенях місцевих російських воєвод чи окремих українських старшин. Нерідко переселенці голодували і змушені були їсти "бруньки, омелу і берестяну кору". Постійні татарські напади з кінця 50-х рр. XVII ст. завдавали величезних збитків, подекуди навіть не дозволяючи займатися землеробством. Слобожани працювали в полі озброєні. Додайте ще сюди не досить приязні стосунки українських пересенців з місцевою російською адміністрацією – воєводами і служилими людьми, часті земельні сварки, що було однією з причин повстань і заворушень на Слобідській Україні протягом 60-80-х рр. XVII ст.

Основним ворогом, проти якого воювали слобідські козаки, були татари. Саме слобідські полки з російськими напіврегулярними загонами в 60-х рр. успішно стримували татар від набігів у центральні російські регіони, перекривши Муравський шлях (вододіл Дніпра і Дону). Не було й року без сутичок козаків з кочівниками Ногайської, Азовської, Білгородської орд. Ото ж бо, основні методи боротьби, військовий хист козаків виявилися саме в боях з татарами, серед яких своєю масштабністю відзначаються битви 1671 року на р. Орелі після нападу на Мерефу і Зміїв, під Золочевом у 1680 р., під Тором 1687 р., біля Змієва 1693 року тощо.

З 60-х рр. XVII ст. слобідські полки постійно перебували в залогах на Запорозькій Січі (60-80 рр. XVII ст.), в містах Гетьманщини, "на висілках", тобто несли службу у містах Ізюмської смуги. Брали участь у походах російської армії на Правобережжя поч. 70-х рр. XVII ст. і Чигиринських походах 1677-1678 рр., походах на Крим 1687-1689 рр., у війнах за Азов 1690-ті рр.

Слобідські козаки придушували, а декотрі навпаки, брали участь у селянсько-козацьких повстаннях С.Разіна 1670 р. і К. Булавіна 1707 р., на початку XVIII ст. вони воювали у Прибалтиці.

Зміївська фортеця

Як відомо з історичних джерел, у 1638 р. на територію сучасної Зміївщини прийшов загін задніпровських козаків на чолі з К. Сулимою. Вони розбили орду ногайських татар, а їхнього хана Аксака полонили. На місці зруйнованого на Змієвому городищі укріплення ("калангородка") закладають фортецю.

Зміївська фортеця збудована була в 50-х рр. XVII ст. Як свідчить перепис 1655 р., козаків тут всього, з дорослими синами – 368 чоловік. Склад населення був дуже змінний. За переписом 1656 р. зміївських, мохначанських, печенізьких козаків усього було 408 душ (озброєних – 365). За цим переписом козаків було поділено на сотні на чолі з атаманом Сапроновим.

Весною 1657 р. в Змієві мешкало приблизно 400 чол., однак влітку того ж року лишилося всього 20, інші порозходилися "по уходам". Восени 1657 року тут перебувало 500 чоловік, а через рік чолобитну підписали 600 чол.

В 1660 р. вже існує окремий Зміївський полк на чолі з К. Щерським, в реєстрі полку – 880 чоловік. В 1668 році зміївським полковником був І.Сірко.

Більшість зміївських козаків займалися промислами і тому приходили в Зміїв лише на зиму. У складі Бєлгородського полку в 1659-1660 рр. відбивали татарські напади, а в 1661 р. воювали під Охтиркою і Колонтаєвим з полтавським полковником Жученком.

В березні 1668 р. зміївські козаки підтримали повстання І. Сірка, спалили місто, вбили "приказного человека" Дея Аннєнкова і вирушили на Правобережжя після поразки повстання. В 1669 році місто відбудовувалось під керівництвом харківського полковника Г. Донця.

В 1670 році зміївці підтримали повстання С. Разіна. В Зміїв прийшли разінські загони на чолі з Фролом Разіним та Олексою Хромим, і місто на деякий час стає центром повстання на Слобожанщині. Після поразки Зміїв знову було зруйновано.

Набіги татар на Зміїв були майже щорічними, найбільші – 1657, 1671, 1687, 1689, 1691, 1692, 1693 рр. На початку 90-х рр. XVII ст. зміївські козаки із складу Харківського полку переходять в склад Ізюмського.

Зберігся опис прапора Зміївської козачої сотні: зображення Миколи Чудотворця; на звороті – архангел Михаїл, що перемагає диявола.

Яскравою сторінкою в історії Зміївщини козацької доби є існування Миколаївського козачого монастиря, про який можна вести окрему розповідь.

У 1765 році, 18 січня, виходить імператорський указ про заснування Слобідсько-Української губернії, а 3 березня – доповідь Воєнної Комісії про утворення п'яти гусарських полків.

Отже, зі знищенням козачої служби були знищені всі повинності і привілеї. Замість Слобідських козачих полків утворені легко-кінні гусарські.

О.Дьоміна, завідуюча відділом з науково-просвітньої роботи Зміївського краєзнавчого музею.